ти, зліплена з поглядів, подихів,
евфімерна й така прозора,
накотилась на очі втома,
вкотре в кадри за невідомим і потримати довше їх,
тільки б ніжну тебе б мені не зламати,
постояти б і потримати
твою руку навпроти гір,
за розмовами кольори м"яко світяться,
твої іскри глибоко блакитяться,
мов застиглі озера у лісі
на галявині навесні,
коли тане торішній сніг,
ще не чутно живих птахів,
та в повітрі уже дзвенить від чекання...
побутові сухі розряди,
під парадним щоночі ради,
і за щогли потрібно триматись,
а чи варнто на них вилазить,
оце думаю,
застрягши по центру,
і вирішувати мені
Немає коментарів:
Дописати коментар